Ой, не знаю, що то за причина —
Переходжу обережно вулицю,
І весь час до мене радість тулиться,
Як безжурний вітрогон-xлопчина. 

Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухати порад,
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град. 

Я руцi, що била, — не пробачу —
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби. 

Не цвітуть на вікні герані —
Сонний символ спокійних буднів.
Ми весь час стоїмо на грані
Невідомих шляхів майбутніх. 

Усе — лише не це! Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових,
Думки, мов нероздмухані вогні,
Бажання — в запорошених оковах.

Л.Мосендзові

Гострi очi розкритi в морок,
Б'є годинник: чотири, п'ять…
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогоднi не можу спать. 

За виданням: О. Теліга. О краю мій… К., вид-во ім. О. Теліги, 1999.