|
|
Каталог статей
Галина Бійчук – «Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя» (Олена Теліга)
Вивчення творчості Олени Теліги передбачено шкільною програмою в 11 -му класі. Пропонований матеріал спроба накреслити методичні підходи з виразним акцентом на національно-патріотичних моментах. Зміст уроку спрямований на формування нової свідомої особистості, яка в умовах становлення державності повинне стати рушієм тих процесів, що визначатимуть статус України та української нації у світі.
Для підготовки до уроку вчителю-словеснику та учням пропоную використати таку літературу:
1. Олена Теліга. Збірник. – Київ-Детройт-Нью-Йорк-Торонто-Париж-Сідней, 1992. - 461 с.
2. Фасоля А.М. Поетка вогненних меж (Творчість Олени Теліги як засіб формування духовного світу особистості) // Дивослово. -1995. — №7. - С.21-28.
3. Ільницький М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30-х років (Від «Молодої Музи» до «Празької школи»). - Львів, 1995, - С.191-316.
У Кабінеті літератури оформлено виставку творів О.Ольжича, О.Теліги, Л.Мосендза, Є.Маланюка, Ю.Клена та критичних матеріалів про творчість поетів «празької школи».
Розповідь про творчість Олени Теліги можна провести за таким планом:
1. Життєвий і творчий шлях поетеси.
2. Поет і світ: погляд на себе та навколо себе.
3. Тематика та ідейне спрямування поезій О.Теліги.
4. Творчий доробок О.Теліги - помітне явище в історії українського еміграційного письменства. ( Учні в класі заздалегідь поділені на дві групи, кожна з яких отримала своє завдання. Перша - повторювала вивчений матеріал про поезію українських емігрантів 20-30-х років, друга опрацьовувала творчість Олени Теліги.
На початку уроку слово бере учитель:
— Сьогодні наш урок присвячений мужній, вольовій, незламній духом поетесі Олені Телізі. Пригадаймо: коли ми вивчали поезію українських емігрантів 20—30-х років, то згадували, що найвищого рівня вона досягла у творчості, поетів «празької школи». Що ж це була за «школа»?
Учні відзначають, що термін «празька школа» — це умовна назва творчої групи молодих письменників, які жили в еміграції (Ю.Дараган, Ю.Клен, Є.Маланюк, Л.Мосендз, О.Ольжич, О.Теліга, О.Стефанович та ін.).
— Чи є підстави вважати цю елітну групу школою?
Учні відзначають, що ці поети були зближені світоглядно, стилістично й тематично.
— Їхня творчість, — зауважує вчитель, — викликала низку наслідувань для пізніших поколінь, а для Олени Теліги стала школою формування національної свідомості, вольового характеру, розкриття таланту.
Біографія поетеси є своєрідним віддзеркаленням життєпису сотень тисяч земляків, інтелігентів-вигнанців першої половини XX століття.
Учні розповідають про важливі моменти її біографії.
Олена Шовгенів (Теліга) народилася 21 липня 1907 року в Петербурзі у сім'ї відомого вченого-гідротехніка. Її мати була білорускою, дочкою православного священика з Поділля.
Олена виростала в інтелігентному середовищі, здобула домашню освіту. Після лютневих подій 1917 року родина Шовгенівих перебирається до Києва, де батько Олени починає викладати в Політехнічному інституті, а вона навчається в одній з гімназій міста. Згодом І.Шовгенів стає міністром в уряді Української Народної Республіки, яка проіснувала недовго. Разом із старшим сином батько емігрує до Праги, де очолив Українську господарчу академію. Олена з матір'ю та молодшим братом навесні 1922 року, рятуючись від переслідувань, також залишають Україну.
В Празі 1925 року вона вступає на історико-філологічний відділ Українського Педагогічного Інституту. До неї приходить усвідомлення, що «Україна - це не тільки земля, а нація — це не лише сучасне покоління. Україна — це її історія, мистецтво, духовність... наша воля й уміння формувати й розвивати їх у майбутньому. Україна — це вогняний міт, за який боремось. Це велика животворна ідея, великий змаг на краще, нове, величне майбутнє...» [1].
1927 року вона одружується з Михайлом Телігою, який був родом з Кубані. 1929 року Олена та Михайло переїздять до Варшави. У цей час виникає дружба з відомими письменниками У.Самчуком, Є.Маланюком, Ю.Кленом, М.Чирським, Н.Левицькою-Холодною та ін.
Вірші Олени Теліги з'являються на сторінках донцовського «Літературно-Наукового Вісника».з 1933 року. Коли в цьому році почав виходити квартальник «Ми» і між колишніми друзями почалися взаємні образи і звинувачення (про це в поезії «Чорна площа»), Олена Теліга органічно влилася у «вісниківську групу». На сторінках «Вісника» побачили світ майже всі її поетичні та більшість публіцистичних творів.
У 1939 році подружжя переїздить до Кракова, де Олена очолює мистецьке товариство «Зарево», укладає свою першу поетичну збірку, опубліковану після смерті поетеси.
Влітку 1941 року разом з У.Самчуком та О.Ждановичем-Штулем вона нелегально перебирається до Львова, а через два місяці — до Рівного.
22 жовтня 1941 року О.Теліга повертається до Києва й одразу береться за організацію літературного життя: очолює Спілку українських письменників, редагує літературно-мистецький альманах «Літаври», що починає виходити як додаток до газети «Українське слово».
За короткий час довкола Спілки, «Літаврів» та «Українського слова» згуртувалося чимало творчої інтелігенції, яка щиро вірила українським патріотам й активно включилася в спільну працю. Вперше після довгих років більшовицького поневолення почали відкрито говорити про державність, з'явилася національна символіка, українською мовою правилася Служба Божа в церквах.
Велику роль у піднесенні рівня національної самосвідомості в ті роки відіграло «Українське слово», яке виходило накладом 50 тис. примірників і поширювалося далеко за межами Києва. «Національнотворча роль київського «Українського слова» передусім у тому, що воно ані на хвилину не припиняло пропаганди ідеї української державності, - писав Ю.Бойко. — Це було те, що являло пряму небезпеку для імперіалістичної політики Третього Рейху. Редактори це добре усвідомлювали. Але вони йшли напролом. Важливо було зробити у цьому напрямку якнайбільше, коли ворог почне свої репресії» [2].
Газета порушувала різні питання. У полі зору видання постійно були політика, громадське життя, культура, література, чимало уваги приділялося висвітленню тих сторінок нашої історії, які були пов'язані з етапами національного державотворення або ж боротьби за державну незалежність України. «Українське слово» й «Літаври» широко ознайомлювали своїх читачів з творчістю західноукраїнських -письменників. Чи не вперше кияни мали змогу пізнати творчість українських митців-емігрантів. На шпальтах цих видань друкувалися У.Самчук, Л.Мосендз, Є.Маланюк, М.Ситник, Б.Кравців, Сардинський, Ю.Клен та ін.
Активним було громадське й політичне життя. Зрозуміло, що активність ОУН у Києві не могла залишитися поза увагою німецьких властей. Першого відчутного удару по ОУН було завдано на Житомирщині. Тут у листопаді 1941 року неподалік села Базар ОУН з ініціативи О.Ольжича провела величну маніфестацію на відзначення роковин від дня розстрілу більшовиками учасників Другого зимового походу армії УНР. Після маніфестації почалися масові арешти в Житомирі, Коростені, Радомишлі, інших містах і селах. У передмісті Житомира Мальованці почалися розстріли. Впродовж листопада і грудня тут було розстріляно сотні українських патріотів [3].
Репресії не обминули і Київ.; У першій половині грудня 1941 року були заарештовані Іван Рогач, Ярослав Оршан-Чемеринський, Микола Олійник, інші співробітники «Українського слова». Сам тижневик і його додаток «Літаври» перестали виходити. Смертельна небезпека нависла над О.Телігою, але вона категорично відмовилася залишити місто і всі зусилля сконцентрувала на роботі Спілки українських письменників. «Олена Теліга живе мов на Клондайку, — згадував Л.Жданович-Штуль. — Жахливе харчування, в хаті зимно, нема ні води, ні світла. Але поетка щоденно, точно о 9 годині ранку, акуратно зачесана, елегантно вбрана, трясучись від холоду з посинілими пальцями, але привітною й підбадьорливою усмішкою - в помешканні Спілки на вулиці Трьохсвятительській.
Це був справжній героїзм, і все для того, щоб дотримати слова, своїх засад і продовжувати роботу. Тут виявилася постать Олени Теліги у всій її величі — в житті реалізувала свої засади до останнього» [1, с. 192].
Робилися спроби переконати О.Телігу в необхідності якнайшвидше виїхати з Києва. Вона категорично відмовлялася. Відомо також, що у переддень її арешту в Київ з Кракова повернувся О.Ольжич, який зустрічався з полковником А.Мельником. Він домагався зустрічі з Оленою Телігою, щоб переконати її у необхідності залишити Київ і тим самим врятувати своє життя. Але зустріч так і не відбулася.
Вранці 9 лютого 1942 року гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки і затримало присутніх на засіданні її членів. Абсолютно непричетний до справ Спілки чоловік Олени Михайло Теліга добровільно пішов на смерть разом з дружиною, їх розстріляли в Бабиному Яру 21 лютого.
У камері в'язниці на стіні знайдено напис: «Тут сиділа і звідси піде на розстріл Олена Теліга». Зверху — тризуб. Один з катів після розстрілу зізнався: «Я не бачив ще мужчини, що так героїчно вмирав, як ця гарна жінка». «Смерть... стала лише здійсненням її героїчної моралі, вся її публіцистична и поетична спадщина стала... об'явом типу нової людини» [4. с.406.]
— Що ж це за тип нової людини? Ми згадували про це, коли вели мову про творчість поетів-пражан О.Ольжича, Є.Маланюка, — запитує вчитель.
— Це новий тип українця, енергійного, мужнього, оптимістичного, із сформованою свідомістю й волею жити і діяти в інтересах нації.
Власне, такою в житті й була Олега Теліга, такою є її творчість.
У постійних переїздах, у вирі Другої світової війни, на землях Чехії та Польщі загубилася значна частина її рукописів. Тому невеликі за обсягом три віршовані збірки були видані вже посмертно на еміграції. До них увійшли переважно твори, опубліковані в періодиці за життя авторки.
- Більшість із цих поезій, - зауважує вчитель, - були надруковані в часописі «Вісник». Творча спадщина Олени Теліги налічує майже 40 віршів та 15 публіцистичних виступів, а також оповідання «Або - або...». Її творчість досліджували відомі літературознавці Ю.Шерех, Яр Славутич, Ю.Бойко, І.Качуровський, М.Мушинка — за кордоном, Л.Череватенко, М.Ільницький, В.Червак, Ю.Ковалів — в Україні.
У контексті гурту «празької школи», за словами І.Качуровського, О.Теліга була продовжувачкою героїчної музи Гумільова. Наскрізною темою її творчості є формування вольової, сильної, мужньої і героїчної особистості, для якої інтереси нації, Батьківщини — найвищі цінності.
Не раз кажу: змагайся і шукай.
Вливляйся В ОЧІ пристрастей і зречень!
(«Напередодні»)
— Її муза, — додає вчитель, — прикметна передусім синтезом вітаїстичної закоханості в дійсність і вольових імперативів. А її творчість — це показовий приклад взаємозбагачення громадянських та інтимних мотивів.
—
— У яких поезіях О.Теліга засобами художнього слова прагне сказати про, це?
Учні називають вірші «Вечірня пісня», «Мужчинам», «Чоловікові», «Відповідь».
— Громадянська поезія Олени Теліги — це сердечний порив служити Україні, прагнення здобути її незалежність, бажання оновлення суспільного життя, виховання нового типу українця-патріота, захисника рідної землі. Це й прагнення митця домогтися вдосконаленості людської особистості, позбутися рис «рабського менталітету».
Учитель пропонує учням прочитати вірш «Чоловікові».
Не цвітуть на вікні герані—
Сонний символ спокійних буднів.
Ми весь час стоїмо на грані
Невідомих шляхів майбутніх,
І тому, що в своїм полоні
Не тримають нас речі й стіни,
Ні на день в душі не холоне
Молодече бажання чину.
Що нам щастя солодких звичок,
У незмінних обіймах дому —
Може, завтра вже нас відкличе
Канонада грізного грому...
— Як ви гадаєте, Чому О.Теліга назвала вірш «Чоловікові»? Хто її лірична героїня? Як розкривається в поезії образ авторки? Як ви розумієте останню строфу? Чому О.Телігу називають українською Жанною Д'Арк?
Учні відзначають, що лірична героїня цього вірша — це жінка, рівноправний союзник мужчини в боротьбі за життя, за високі ідеали нації. Це тип. жінки, в якому поєднується сила, мужність, воля та безстрашність борця. Така жінка завжди готова стати поруч з чоловіком на захист Вітчизни. Бо її «молодече бажання чину» — це прагнення служити Україні, нації, народу.
— Особливе місце в творчій спадщині поетеси, - продовжує вчитель, посідає вірш «Засудженим» з присвятою В.Біласу і Д.Данилишину. Вражена мужністю юнаків-оунівців, які загинули за ідею в грудні 1932 року, О.Теліга проголошує:
І мов гімн урочистий,
Мов визвольне гасло
Є двох імен нерозривне злиття.
Лірика О.Теліги має виразно автобіографічний: характер. Здебільшого ліричний герой — це сама поетеса, яка усвідомила своє призначення віддати всі духовні и фізичні сили в ім'я державності. Це спонукає митця заглибитися у духовний світ людини, її душу.
Для Олени Теліги мало подати сам зріз людської душі. Той духовний первінь, або ж, за словами Л.Мосендза, «праматір роду» мало лише відчути. Дух, волю потрібно гартувати, як і сильний характер.
Я руці, що била, — Не пробачу—
Не для мене переможний бич!
Знай одне: не каюсь я. не плачу.
Ні зітхань не маю, ні злоби!
Учитель пропонує учням виразно прочитати вірш «Сучасникам». Далі ставить запитання: Чи можна назвати цей вірш зверненням, закликом? Якою є лірична героїня вірша? Як у вірші розкривається особистість митця? Назвіть образи-символи, що традиційні і в нашому фольклорі. Поясніть вислови: «Палити серце в хуртовині сніжній», «Купати душу у холодній зливі».
Учням доречно розповісти і про поетичний словник О.Теліги. В антології «Координати» відзначені особливості образотворення в її ліриці, формування поетичного словника. «Поетка не підбирала образів один до одного уважно, щоб вони творили чи допомагали творити органічну і гармонійну цілісність твору. Образи вона вживала так, як до неї «приходили». Багата і поетична мова О.Теліги на метафори, символи, алегорії, засновані на звичайних в художній літературі образах води, вогню, дзвону, птаха, полину, світла, тіні тощо. Втіленням гіркоти виступають образи полину, отрути, а волі— дзвін, птах, сурма.
Оцінюючи творчу спадщину Олени Теліги, відомі науковці ставили її в один ряд з Лесею Українкою. Так, Ю.Бойко писав: «Олена Теліга як поетка має широкий діапазон чуттєвих засягів, високу поетичну культуру, свіжість і безпосередність образів. Загально характеризуючи світ її образів, створених поеткою, доводиться констатувати близькість її до Лесі Українки. Ця близькість випливає головно із спорідненості духовного комплексу обох поеток» [4, с.422].
Після трагічної смерті Олени Теліги Д.Донцов написав статтю «Поетка вогненних меж», в якій слово філософа таке співзвучне нашому нинішньому сприйняттю поетеси та її особистості. «Велич її постаті і її духу стоятиме на своїм кам'янистім верху як провідний маяк. Щоб об вогонь її серця запалювалися тисячі сердець нового покоління. Щоб «по слідах її скошених кроків» пішли тисячі ніг. Шляхом неминучим для нації з великим майбутнім. Шляхом змагань, страждань, воскресіння. Шляхом велетів. З горіючою оріфлямою в твердій руці. З її гарячим закликом:
Щоб клич її зірвався у високість!
Щоб, мов прапор, затріпотів
у сонці!
Чистота її помислів і героїчність чину навічно закарбують у свідомості нації незнищенний образ величної постаті, якою була О.Теліга.
Завершуючи урок, учитель звертається до учнів:
— Чи може стати вам провідною зіркою в житті творчість і особистість Олени Теліги?
Вдома учні повинні виконати письмову роботу на тему: «Україну може врятувати новий тип українця, що вміє жити і творити в ім'я своєї нації, державності».
Література
1; Жданович О. На зов Києва // Олена Теліга. Збірник.—Детройт-Нью-Йорк-Париж-Сідней, 1992. -167 с.
2. Бойко Ю. У сяйві нашого Києва // На чужині. —1955. — С.15.
3. Другий зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. - К., 1995.
4. Бойко Ю. Олена Теліга як публіцистка і поетка.
5. Донцов Д. Поетка вогненних меж. - Торонто, 1953. - С.93.
|
| Категорія: Літературно-критичні статті | Додав: tora1616 (23.08.2011)
|
| Переглядів: 2903
| Рейтинг: 0.0/0 |
|