|
Каталог статей
Літо
Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим надхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча, — І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить. А душа вклоняється просторам І землі за світлу радість — жить!
І за те, що стільки уст палило І тягло мене вогнем спокус, І за те, що замінить не сила — Ні на що — твоїх єдиних уст!
|
Категорія: Поезії Олени Теліги | Додав: tora1616 (17.08.2011)
|
Переглядів: 984
| Рейтинг: 0.0/0 |
|